„НУ ЧТО С ТОГО, ЧТО Я ТАМ БЫЛ”
Юрий Давидович Левитанский (1922-1996 г.)
Перевод с русского языка на болгарский язык: Красимир Георгиев
Переводы: Красимир Георгиев, Петр Голубков, Николай Сысойлов
КАКВО ОТ ТУЙ, ЧЕ ТАМ СЪМ БИЛ
Какво от туй, че там съм бил. Отдавна всичко съм изтрил.
Не помня дни, не помня миг. Реки форсирах, но кога.
Аз съм неопознат войник. Аз – редник, някой си сега.
Куршум недолетял съм клет. Аз – кървав лед сред зимна жар.
Пленен съм здраво в този лед. Като мушица в кехлибар.
Какво от туй, че там съм бил. Забравих всичко. Всичко скрил.
Не помня дни, ни дати, не, ни имена, ни път, ни бряг.
Аз – тропот с бягащи коне. Пресипнал вик при бурен бяг.
Аз – миг от ден неизживян, аз – битка сред рубеж не наш.
От вечен огън тих съм плам и гилза пламнала в блиндаж.
Какво от туй, че там съм бил. Да бъдеш или не, решил.
Почти изчезна всичко в мен, ще го забравя аз съвсем.
Аз не участвах във война, участва в мен война една.
И с вечен огън ме дари, на скулите ми пак гори.
И вече вечно ще съм там, война и път ще се тълпят.
Неизлечим съм вече, знам, от онзи студ, от онзи сняг.
Със зимата, дошла преди, не могат да ме разделят.
Където моите следи не ще се вече различат.
Ударения
КАКВО ОТ ТУЙ, ЧЕ ТАМ СЪМ БИЛ
Какво́ от ту́й, че та́м съм би́л. Отда́вна вси́чко съм изтри́л.
Не по́мня дни́, не по́мня ми́г. Реки́ форси́рах, но кога́.
Аз съм неопозна́т войни́к. Аз – ре́дник, ня́кой си сега́.
Куршу́м недолетя́л съм кле́т. Аз – къ́рвав ле́д сред зи́мна жа́р.
Плене́н съм здра́во в то́зи ле́д. Като муши́ца в кехлиба́р.
Какво́ от ту́й, че та́м съм би́л. Забра́вих вси́чко. Вси́чко скри́л.
Не по́мня дни́, ни да́ти, не́, ни имена́, ни пъ́т, ни бря́г.
Аз – тро́пот с бя́гащи коне́. Преси́пнал ви́к при бу́рен бя́г.
Аз – ми́г от де́н неизживя́н, аз – би́тка сред рубе́ж не на́ш.
От ве́чен о́гън ти́х съм пла́м и ги́лза пла́мнала в блинда́ж.
Какво́ от ту́й, че та́м съм би́л. Да бъ́деш или не́, реши́л.
Почти́ изче́зна вси́чко в ме́н, ште го забра́вя а́з съвсе́м.
Аз не уча́ствах във война́, уча́ства в ме́н война́ една́.
И с ве́чен о́гън ме дари́, на ску́лите ми па́к гори́.
И ве́че ве́чно ште съм та́м, война́ и пъ́т ште се тълпя́т.
Неизлечи́м съм ве́че, зна́м, от о́нзи сту́д, от о́нзи сня́г.
Със зи́мата, дошла́ преди́, не мо́гат да ме разделя́т.
Къде́то мо́ите следи́ не ште́ се ве́че различа́т.
Превод от руски език на български език: Красимир Георгиев
Юрий Левитанский
НУ ЧТО С ТОГО, ЧТО Я ТАМ БЫЛ
Ну что с того, что я там был. Я был давно, я все забыл.
Не помню дней, не помню дат. И тех форсированных рек.
Я неопознанный солдат. Я рядовой, я имярек.
Я меткой пули недолет. Я лед кровавый в январе.
Я крепко впаян в этот лед. Я в нем как мушка в янтаре.
Ну что с того, что я там был. Я все забыл. Я все избыл.
Не помню дат, не помню дней, названий вспомнить не могу.
Я топот загнанных коней. Я хриплый окрик на бегу.
Я миг непрожитого дня, я бой на дальнем рубеже.
Я пламя вечного огня, и пламя гильзы в блиндаже.
Ну что с того, что я там был. В том грозном быть или не быть.
Я это все почти забыл, я это все хочу забыть.
Я не участвую в войне, война участвует во мне.
И пламя вечного огня горит на скулах у меня.
Уже меня не исключить из этих лет, из той войны.
Уже меня не излечить от тех снегов, от той зимы.
И с той зимой, и с той землей, уже меня не разлучить.
До тех снегов, где вам уже моих следов не различить.
ЩО З ТОГО, ЩО І Я ТАМ БУВ (перевод с русского языка на украинский язык: Петр Голубков)
Що з того, що і я там був. Я був давно, я все забув.
Не пам'ятаю днів і дат. І всіх форсованих річок.
Я – це непізнаний солдат. Я рядовий, я новачок.
Я – мітка кулі недоліт. Я – в січні тім кривавий лід,
Який упаяний в мені. Я в ньому – мушка в бурштині.
Що з того, що і я там був. Я все забув. Я все добув.
Не пам'ятаю дат і днів, назви заплутані в мізку.
Я тупіт древніх скакунів. Я хрипкий окрик на бігу.
Я – мить непрожитого дня, бій на далекім рубежі.
І вічний цей вогонь – теж я, і з гільзи вогник в бліндажі.
Що з того, що і я там був. В тім грізнім бути чи то ні.
Я це все майже вже забув, цього хотілося б мені.
Я участь не беру в війні, сама війна бере в мені.
І світло вічного вогню рум'янить вилицю мою
Мене не виключити вже з минулої війни,
Як не не лікуйте від снігів і від зими, сини.
Не відлучити нас від бід довічно вже – адже
І тих снігів, де був мій слід, не розрізнити вже.
НУ Й ЩО ТОГО', Я ТАМ БУВ (перевод с русского языка на украинский язык: Николай Сысойлов)
Ну й що з того', що я там був. Я був давно, я все забув.
Забув всі дні, забув рій дат. Забув і те, чого не слід.
Я – не обізнаний солдат. Я рядовій, я інвалід.
Я пулі точний недоліт. Я лід… січнево-кровних бід.
Я міцно впаяний в цей лід. А слідом – і увесь мій рід.
Ну й що з того', що я там був. Я все забув. Все стер і збув.
Забув свій рід, забув рідню, забув всі дати-муляжі.
Я рад непрожитому дню. Я – бій на дальнім рубежі.
Я – біль, я нерв у куражі. Я – хриплий окрик на межі.
Вогонь у вічнім віражі, і вогник з гільз у бліндажі.
Ну й що з того', що я там впав. В тім грізнім «пан – або пропав».
Я все це прОкляв-розірвав, забувши строки, дати, дні…
Я пам’ять тричі розіп’яв, загоїв рани у вині.
Та розтоптавши біллю гнів, горю у вічному вогні:
Не я воюю на війні, вона воює у мені.
Мене не виключити вже із тих рокІв, із дат війни.
Мене не вилучити вже… із тих снігів, із лап зими.
Гнів-біль землі, – як біль зими, – в мені пророцтвами звучить…
Земля в зимі, зима в мені – і нас вовік не розлучить.
До тих снігів, до тих слідів,… що не знайти, не полічИть,
Як не благайте й не кричіть…
---------------
Руският поет и преводач Юри Левитански (Юрий Давидович Левитанский) е роден на 22 януари 1922 г. в гр. Козелец, Черниговска област, Украинска ССР. През 1939-1940 г. учи в Института по философия, литература и история в Москва, но още в началото на Отечествената война постъпва като доброволец на фронта. От 1955 до 1957 г. учи в Литературния институт „Максим Горки”. Член е на Съюза на писателите на СССР от 1957 г. Автор е на стихосбирките „Солдатская дорога” (1948 г.), „Встреча с Москвой” (1949 г.), „Самое дорогое” (1951 г.), „Наши дни” (1952 г.), „Утро нового года” (1952 г.), „Листья летят” (1956 г.), „Секретная фамилия” (1957 г.), „Стороны света” (1959 г.), „Земное небо” (1963 г.), „Теченье лет” (1969 г.), „Кинематограф” (1970 г.), „Воспоминанье о красном снеге” (1975 г.), „День такой-то” (1976 г.), „Сюжет с вариантами” (1978 г.), „Два времени” (1980 г.), „Письма Катерине, или Прогулка с Фаустом” (1981 г.), „Избранное” (1982 г.), „Годы” (1987 г.), „Белые стихи” (1991 г.), „Меж двух небес” (1996 г.) и др. Песни по негови стихове звучат във филмите „Москва слезам не верит” и „Рыцарский роман”. Умира на 25 януари 1996 г. в Москва.